Ми працюємо на природі – 5 історій з усієї країни

Цьогоріч вперше в історії людства майже всі галузі масово почали переходити на роботу на відстані. Тому зараз вдалий час, щоб вибратися із переповнених офісів на свіже повітря і змінити локацію роботи. Інтернет на телефоні, ноутбук і хороший настрій — все, що потрібне для такої пригоди. А про обід подбає партнер цього проекту — Raketa, український сервіс доставки, що працює у 25 містах України. Де б ви не були: вдома, в офісі чи навіть в парку — Raketa доставить ваші улюблені страви з «МакДональдз» та безлічі інших ресторанів. Зробіть замовлення, зачекайте на кур’єра — і продовжуйте вриватися у робочий день!

Ми зібрали п’ять історій людей з усієї країни, які працюють на свіжому повітрі. Розпитали, які переваги і недоліки є у цього заняття і попросили поділитися улюбленими локаціями у своїх містах.

 

Богдан Свиридов

співзасновник Pixelgrow, художник

Живе у Черкасах, в затишному дворику в центрі міста. Поряд з домом є «Будинок художника», де у Богдана майстерня на останньому поверсі. Одного разу його 5-річний син прийшов у майстерню і знайшов вихід на дах. З того часу художник іноді працює на даху.

— У мене немає фіксованого робочого дня, але я не можу дозволити собі байдикувати. Коли я працював дизайнером, то вирішив, що у мене робочий день буде 4 години. Та коли у тебе вже своя фірма — то ти відчуваєш більше відповідальності і більше працюєш, а від цього з’являється втома. І таке навантаження може призвести до вигорання.

Працюю на природі давно, а під час карантину був такий стан, що виходити з дому зайвий раз не хотілося. Я працював у своїй майстерні, а після того, як син знайшов вихід на дах — відкрив для себе нове місце для роботи. Відтоді інколи там працюю.

Раніше я зовсім розділяв два світи: в офісі я роблю бізнес-справи, а в майстерні роблю мистецтво. Та останнім часом пробую робити офісні справи в майстерні — це незвичний досвід. Там такий спокій. Там немає клієнтів, термінових завдань і постійних нагадувань — інколи це допомагає сконцентруватися.

Коли йду кудись працювати — беру з собою мінімум речей, зарядка не потрібна, бо ноут тримає 10-12 годин. Інтернет роздаю з телефону, частіше взагалі без інтернету працюю. З часом я прийшов до того, що брати про всяк випадок електронну книгу — раптом захочеться почитати, планшет — раптом захочеться помалювати графіку і ноутбук — раптом захочеться попрацювати — не має сенсу. Все одно я робитиму щось одне.

Іноді виїжджаю на пленер на велосипеді, кудись за місто на берег річки, беру фарбу, папір і баночку. Зачерпую воду прямо з річки й так і малюю. Одного разу під час грози приїхав, а там такі кольори були: темні, насичені — вийшло дуже красиво!

Пленер займає десь години три. З дому їжу не беру, але, якщо відчуваю, що зголоднів, можу заскочити у якийсь магазин, взяти води й щось перекусити. Але останнього разу я купив якесь печивко і зрозумів, що напхатися солодким — це не для мене. Краще харчуватися чимось здоровим, повноцінно.

Мінусів у роботі на природі я не помічав. Крім таких випадків, як цей: декілька років тому я сидів та працював під деревом на пляжі. До мене підійшли дві дівчини і намагалися віджати макбук. Я просто зібрався і пішов.

Катерина Переверзева

керівниця онлайн-видання ЛЮК
Живе у Харкові, відкрила для себе роботу на природі, коли купила електросамокат і містом стало пересуватися набагато легше.

— Медіа, у якому я працюю, пише про культуру, права людини і процеси, що відбуваються в місті. Специфіка роботи полягає у тому, що є велика кількість різнопланових завдань, які потрібно тримати в голові. У якийсь момент я виявила, що зміна місць роботи протягом дня допомагає перемикатися між видами робіт і позитивно впливає на мою продуктивність.

Я тоді купила електросамокат, завдяки якому по місту стало пересуватися набагато простіше і швидше. Спочатку я їздила між офісом, будинком і кав’ярнею, у якій є затишний літній майданчик з подушками. Потім почала працювати в парках, обирала ті, де комфортніше. Зараз найчастіше я їжджу працювати в Саржин Яр — це, напевно, єдиний парк в Харкові, який спроектований для комфорту людини, а не просто для краси.

Зазвичай я проводжу там години 4 — приблизно стільки тримає зарядку мій ноутбук. За ці чотири години я можу прогулятися парком, посидіти з ноутбуком, звісивши ноги в воду, потім переміститися на газон. Іноді роблю перерви і проїжджаю кілька кіл по парку або дивлюся на воду — це добре перезавантажує мозок і дає багато ресурсу.

Один з мінусів — відсутність в парку розеток і хорошого інтернету. Для браузерної роботи цілком вистачає мобільного інтернету, але якщо потрібно завантажувати якісь великі файли, зазвичай їду до найближчої кав’ярні з вайфаєм, і, поки п’ю каву, роблю ці задачі. А з розетками все дуже просто — іноді ноутбук розряджається в той момент, коли потрібно ще зовсім трохи, щоб закінчити завдання. Доводиться швидко змінювати локацію і допрацьовувати в іншому місці.

Спочатку було складно не відволікатися. Іноді підходять люди, починають розмовляти — зазвичай це якісь прості розмови з людьми похилого віку чи дітьми. Іноді підбігають собаки і просять уваги. Мені подобаються такі моменти, тому що я дуже люблю випадкові розмови, обожнюю собак і ніколи не відмовляюся від можливості їх погладити.

У парку завжди набагато простіше робити якусь творчу роботу — писати тексти, створювати колажі або щось планувати. Повітря, вода і природа створюють якийсь особливий вайб легкості і стимулюють фантазію. Тому завдання з документами і переговорами я зазвичай залишаю для роботи в офісі, а в парк беру з собою найцікавіше. Я практично ніколи не слухаю музику, тому що в парку свій особливий трек з живих голосів — якісь уривки розмов, пташки, шелест листя, звуки з дитячого майданчика — це як жива версія якої-небудь ютуб-збірки «звуки природи» або «атмосфера парку».

Іноді я ще їжджу працювати на сходинках біля оперного театру, або біля театру опери і балету. В них примудряються мирно співіснувати дуже різні соціальні групи — батьки з дітьми, пари на побаченнях, скейтери, вуличні музиканти і художники.

Зазвичай я приїжджаю туди, коли мені хочеться підживитися атмосферою міста і поспостерігати за тим, які тут є люди, як вони на щось реагують, як виглядають. Завдання нашого журналу — саме в дослідженні цих груп, поведінки людини в місті, аналіз процесів, які тут відбуваються. Мені дуже важливо іноді ось так вибиратися «в поле» і працювати з інформацією, перебуваючи серед процесів, які ми досліджуємо. До того ж, Харків для мене в цілому відчувається дуже комфортним і безпечним, тому робота в місті — це ще й можливість провести більше часу наодинці з містом.

Raketa не допоможе підзарядити ноутбук, а от підзарядитися улюбленою їжею — ізі!

ЗАВАНТАЖИТИ

Яна Проценко

продюсер спецпроектів
Живе у Києві. Любить поєднувати подорожі з роботою. Вдень працює, а ввечері йде знайомитися з новим містом.

— Одного разу я прочитала статтю, яка переконувала, що наш мозок працює продуктивніше зранку. Я так сильно у це повірила, що відтоді найскладніші завдання роблю саме зранку. Раз-два на тиждень виходжу зранку у Ландшафтний парк на Солом’янці, а щоб не готувати вдома — замовляю в «МакДональдз» каву і щось до неї. Сніданок в парку став приємною ранковою традицією. Заодно беру з собою ноутбук і редагую тексти, відповідаю на листи, веду комунікацію з клієнтами. Робота стресова, а в парку спокійніше. Можна навіть покричати, якщо захочеться.

Все почалося з того, що декілька років тому я поїхала за кордон на річне волонтерство. Мозок без звичної роботи нудьгував, і я періодично брала тексти на фріланс. А згодом, влаштувалась на віддалену роботу. Без прив’язки до офісного стільця і кавомашини. Це дало змогу багато подорожувати. Вдень я сиділа у кав’ярнях з вайфаєм, а ввечері бігла на літак чи автобус. Зранку, опинившись в іншій країні — знов виходила на зв’язок, а після роботи вирушала вивчати місто, і так по колу.

Та одного разу подруга витягла мене на море прямо під час робочого дня. Я під’єдналась до вайфаю, замінила 5-хвилинний перекур на плавання у морі і занесла цей день у календар, як найкращий робочий день! І все встигла, і не втомилась від 8-годинного сидіння за столом.

З того часу я поєдную роботу і подорожі постійно. Головне — мати доступ до інтернету і до розетки, якщо ноутбук почне розряджатися. Цим літом ми працювали у Карпатах. Зняли будиночок, облаштували на вулиці кабінет за допомогою подовжувачів, і весь день працювали на веранді. Місцевий господар навіть провів для нас кращий інтернет, ніж був до цього. Коли йшов дощ — замовляли у наш імпровізований офіс доставку, або купували у дітей чорницю, що вони назбирали в горах. Харчувалися в кафе або купували їжу в місцевих магазинах.

А коли прокидалися о 6 ранку, то встигали прогулятися на полонину до початку робочого дня, а потім сісти з ноутбуком з видом на гори і зробити всі робочі задачі. Таким чином, життя концентрується не лише навколо роботи й це допомагає не вигорати.

Під час карантину, коли не можна було виходити в парки і гуляти вулицями, було набагато важче. В сучасному ритмі життя, коли робота займає 80% часу і думок, такий спосіб роботи допомагає ніби одночасно проживати два життя і два дні в одному. Ніби й на природі відпочила, ніби й дей-оф брати не довелося.

Владислав Демідовець

проектний менеджер у Запорізькому обласному центрі молоді
Живе у Запоріжжі. Його офіс розташований посеред одного з найбільших парків Запоріжжя, тому для створення коворкінгу просто неба достатньо взяти пуф, ноутбук та термочашку.

— Проектний менеджмент — це просто, як їхати на велосипеді. Але велосипед горить, ти гориш, все горить і ти у пеклі. Моя робота — це велика кількість комунікацій, заходів, виїздів, тому графік тут — штука така, ефемерна. Головне, щоб поруч був вайфай — інше не важливо.

Через специфіку роботи та систематичну зміну локацій, я звик працювати на свіжому повітрі. Бажано, десь у затишних скверах. З упевненістю можу сказати, що робота на природі підвищує ефективність і креативність мислення. Мені імпонує відкритий простір, звуки, тіні, запахи та відсутність стін перед обличчям.

А на карантині я зрозумів, що такий спосіб роботи зараз найбільш вдалий у співвідношенні безпека/продуктивність. Переважно, працюю у різних оупенейр-просторах, щоб змінювалась «картинка». Не важливо, як далеко місце від дому, бо з початку карантину я став ще частіше пересуватися велосипедом, буквально кожен день. Це екологічно, так я зберігаю соціальне дистанціювання та ні від кого не залежу. Велосипед, рюкзак — і поїхав.

Звісно, є і мінуси, наприклад, комахи, а ще те, що моя робота у такому «офісі» залежить від погоди. До того ж, на жаль, у багатьох парках відсутні розетки і вайфай. Але я помічаю, що на природі працюю продуктивніше і швидше. Вільний простір, на відміну від кафе/офісу, не обмежує тебе візуально, тому й допомагає у «польоті думок».

Буває, що конче необхідно сконцентруватися та побути наодинці, для цього виїжджаю на велосипеді на острів Хортиця. Його неймовірна краса та атмосфера надихають на плідну працю. А в інших випадках люди не заважають, а навпаки — створюють особливу атмосферу потоку, у якому ти розчиняєшся.

Зазвичай, харчуюсь тим, що готую дома та беру з собою на роботу, але останнім часом дедалі частіше практикую замовлення їжі. Бо це максимально швидко, доступно та смачно.

Віка Ейсмунт

редактор онлайн-видання

Живе у Львові, під час роботи в редакції виробила звичку — не реагувати на шум. Тому робота в шумних місцях для неї — не проблема. Тому ще до карантину любила працювати в кав’ярнях, а після — перебралася робити робочі завдання на природу.

Офіційно мій робочий день триває з 10 до 19, але зазвичай він не нормований, бо іноді день потрібно почати раніше, іноді — навпаки. Працювати поза офісом і домом почала ще до карантину. Раніше особливо любила засідати в концептуальних кафешках, де, крім роботи, можна зустріти знайомих. А вже після введення обмежень довелося швидко перелаштуватися на дистанційну роботу, і, як з’ясувалося — це подекуди більш ефективно.

До улюблених місць для роботи добиратися не довго — вони, фактично, в центрі. Серед плюсів — я сконцентрована лише на роботі, не відволікають домашні справи, їжа на кухні й справи колег.

Серед мінусів — зарядка на ноутбуку сідає швидко, і якщо працюєш у парку — розетки там немає. Львів — досить компактне місто, тож із парку тут можна легко перебігти на терасу в кафе. Тому погода не є проблемою.

Власне, робота в офісі дала добру звичку — вмикатися і концентруватися лише на своїй роботі, навіть якщо навколо шум і легкий хаос, як зазвичай буває у редакціях. Тому люди навколо не заважають.

До карантину я була представницею типового офісного планктону, який вибирався поза межі офісу лише на вихідні. Тепер все змінилося з точністю до навпаки.

Я б порадила не брати із собою забагато речей для організації простору. Бо їх ще потім всі треба буде нести додому! Я про блокноти, книги і т д. Краще брати з собою на природу мінімум необхідного.

Іноді для того, щоб організувати обід на природі, користуюся доставкою. Не часто, але, карантин, а потім стрімкий вихід із нього таки змусив мене завантажити додатки сервісів доставки їжі. Користувалася десь до десяти разів, жодного разу не підводили.

Раніше я часто замовляла пасту, потім перейшла на правильне харчування і замовляю здебільшого салати, бо з дому їх носити не зручно. А кур’єр може доставити тобі свіжий і смачний салат всього за півгодини.

Робота на свіжому повітрі розширює географічні горизонти, а доставка — гастрономічні. Не стримуй себе, досліджуй смаки з Raketa.

ЗАВАНТАЖИТИ

banda.media

Обязательно подпишитесь на наш Telegram канал

ПОДПИСЫВАЮСЬ
ПОТОМ